Історія двадцятирічної Віталіни Яровенко показує, як повномасштабне вторгнення Росії змінило життя звичайної студентки. Її загибель уночі 1 серпня під час повторного російського удару по Києву та прощання 4 серпня 2026 року стосуються читачів прямо: це нагадування про реальну ціну повітряних атак і про те, що допомога постраждалим нерідко лягає на плечі цивільних добровольців.
Чому ця втрата резонує з читачами
Віталіна була студенткою Національного університету «Києво-Могилянська академія», з восьмого класу мріяла стати психологом, займалася легкою атлетикою та брала участь в екологічних акціях. Після початку вторгнення вона регулярно відвідувала поранених у шпиталях, проводила майстер-класи для школярів і організувала у своєму університеті захід «Перша психологічна допомога».
Шлях волонтерки та загибель на місці удару
За чотири роки Віталіна організувала понад 30 зборів, у серпні 2025 року отримала шеврон Військового вишколу Києво-Могилянської академії, а 6 вересня провела перше заняття з тактичної медицини. Вона допомагала добровольчому медичному батальйону «Госпітальєри», виїжджала на місця ударів і готувалася офіційно стати частиною медбату, але не встигла. Тієї ж ночі 1 серпня в одному з неї екіпажі загинула парамедикиня Єва Ройтер.
Прощання 4 серпня в Києві
Церемонія відбулася в Михайлівському соборі; колона попрямувала до майдану Незалежності, де оголосили хвилину мовчання. Прийшли понад сотня людей — рідні, друзі, військові та містяни, більшість у білому вбранні з білими квітами на прохання мами Віталіни. Серед присутніх був радник президента Сергій Бескрестнов (Флеш).
